Мені 29 років, живу в селі Приміському Нікопольського району, працюю на металургійному заводі.

24 лютого я знаходився вдома. Збирався, як завжди, на роботу. Все починалося, як звичайний день, а потім все пішло не так, як завжди.

Приємно вразило те, що Україна об’єдналася, витримала цей тиск з усіх сторін. Це позитивний і приємний момент.

Я часто виїжджаю, тому що обстрілюють Нікополь. На вихідних від’їжджаю від міста, щоб відпочити від цього всього.

У мене є маленька дитина, в неї просто забрали дитинство, вона не може гратися з однолітками, ходити в садок. 

Навіть не знаю, скільки ще це все може тривати. Може скінчитися в будь-який момент, а може і довго тривати. Майбутнє в гарному світлі бачу. Думаю, що все буде добре.