Два місяці я з родиною просиділа в підвалі. Онуків заспокоювала, як могла. У мене була травмована нога, тому виїзд з міста ми відкладали. Одного разу над дахом мого будинку розірвався снаряд - пошкодило машину. 

Евакуювались ми під обстрілами, їхали дуже швидко.

З міста ми виїжджали через Мангуш до Запоріжжя. Зараз ми живемо у Кропивницькому, бо ближче додому. Тут є знайомі. Єдине чого тут немає – це моря. 

Хочу, аби сталося диво: скінчилась війна. Я дуже хочу додому і повернутися на свою роботу.