Я сама з Токмака. Евакуювалась з окупованої території. 

Все почалось неочікувано. Наші "брати" почали нас "асвабаждать". Від чого звільняти? Напевно, від наших життів. Мені важко це згадувати. 

У нас не було зв'язку, банкомати не працювали, я не могла зняти гроші - довелося жити без них. Води не було, світла і газу теж. Життя було жахливе. 

Найважче проходила моя евакуація у Запоріжжя. Мене вивозила волонтер. Вона з Бердянська, заїхала до мене додому. Я збиралась як в тумані. Думала, виїжджаю до Запоріжжя на місяць, а потім повернусь додому. 

Ми з волонтером доїхали до Василівки на заправку, а там сотні, тисячі машин. Стояли цілий день, добре, що це було літо. Ми домовились зі знайомими, щоб вони тримали нашу чергу, а ми повернемось через два дні. Самі ми повернулись до Токмака. Коли ми знову приїхали до Василівки, там було ще більше машин. Орки випускали небагато - 10-15 автомобілів за день, і тільки до п'ятої вечора. Цілий день ми просиділи без їжі. 

У цей час почали через нас летіти ракети із Токмака. Люди плакали, кричали. Таке враження, що нас тримали на цій заправці, як живий щит, щоб наші ЗСУ не збивали їх. У цей день нам не вдалося виїхати, довелося ночувати на цій заправці. Було дуже незручно, це була жахлива ніч. На наступний день підійшла наша черга, і ми виїхали. Вночі ми прибули до Запоріжжя. 

Шокувало те, що ми жили в мирі, не хотіли ніякої війни, а її нам принесли.

Я - дитина війни, і тепер знову доводиться переживати нову війну. Чи дочекаюсь я її закінчення, невідомо. Я дуже обурена. 

Приємно було, коли я приїхала до Запоріжжя і мене зустріли волонтери, розпитували, як ми доїхали. Зараз я орендую квартиру, плачу свою пенсію за комунальні послуги. Донька поряд зі мною, вона за мною доглядає, готує їжу. Сиджу в орендованій квартирі як у камері-одиночці. Хіба це не психологічна травма?

Зять тепер не працює, бо завод зачинили, всіх відправили у відпустку за свій рахунок. Він інвалід. Живемо на мою пенсію. 

Війна закінчиться, коли окупанти підуть з нашої території. Коли це станеться, невідомо. Видно, що вони нікуди не збираються. Отримують зарплатню, живуть на окупованих територіях за рахунок наших жителів.