Війна змінила життя та плани багатьох українців. На превеликий жаль, не оминуло це й нашу родину, бо на цій війні ми втратили чудового та люблячого тата та чоловіка, який в перші дні записався добровольцем до лав ЗСУ. Отримавши перше поранення й пройшовши етап реабілітації, він знову став на захист родини та своєї держави.

Для деяких українців час зупинився у лютому 2022 року, а для нашої родини - у березні 2023 року, коли нам повідомили, що чоловік, тато зник безвісти. І потяглися довгі дні пошуку, очікування звістки, що живий. Ми з донькою у цей період, намагаючись підтримати одна одну, вірили, що станеться диво, але... Наш тато загинув. І цей момент дійсно розділив наше щасливе, сімейне життя на "до" та "після".

З моменту загибелі нашого чоловіка, тата пройшло досить небагато часу і нам потрібно вчитися жити без нього, але це дуже складно, особливо доньці, бо втрата найріднішої людини дуже сильно вплинула на неї: вона закрилася у собі, стала емоційно вразливою. Але зараз нам потрібно жити заради пам'яті нашого Героя.

Найбільш важким та шокуючим було відчуття страху: за себе, за дитину, а також звикнути до такого життя: звуків сирен, вибухи. На щастя, гуманітарну катастрофу з їжею, водою ми не сильно відчули, а от з медикаментами було дуже сутужно.