Мені 62 роки, я інвалід другої групи, пенсіонерка. Чоловік мною опікується.

24 лютого о п’ятій ранку мені сестричка подзвонила з Харківської області, і сказала, що у них вибухає. Я більше за рідню і за дітей переживала. Ми на той час жили в Билбасівці, селищі під Слов’янськом. 

Як обстріли, то страшно. Шокує, коли пролітає і над нами, хоча у нашому селищі небагато було вибухів. А в Слов’янську багато було. Морально і психологічно дуже важко. Мені ходити важко і дихати важко.

Нам гуманітарну допомогу дають, харчі у нас є. У нас город є, так що з продуктами проблем не було. За допомогу від Карітас ми дрова купили, так що, слава Богу, все є.

Тільки молитвами виживаємо. Надія на Бога. Господь нас хранив і до цього часу.