В Ізюмі я сиділа у підвалі з трьома дітьми. Сусідську хату зруйнувала міна. Мій будинок також пошкодило. Під час авіанальотів гуділа земля. Ми не знали, куди прилетить. Обстріли були масованими, ми навіть не могли дійти до річки набрати воду. Харчувались із запасів у погребі, там же ховались від бомбардувань. Там було дуже холодно - всі почали хворіти.

Одного разу прийшов сусід і сказав, що буде евакуація. Ми, в чому були, в тому і пішли - не взяли жодних речей. А багато людей взагалі не знали про те, що можна виїхати. З собою ми забрали маленького котика. Моя донька не випускала його з рук.

Зараз ми живемо в Полтаві. Поки не повертаємось, бо наше майно зруйноване. Роботу знайти дуже важко, переселенців брати не хочуть.

Мій старший син зараз служить, я дуже хочу, аби закінчилась війна і цей жах нарешті закінчився.