В Маріуполі Оксана втратила все, але все одно мріє, що місто деокупують, і можна буде повернутись додому.

Мені 33 роки, я з міста Маріуполя. Перший день війни був жахливим. Я була в себе у квартирі в Маріуполі. Прокинулася від того, що почула вибух і в новинах прочитала, що почалася війна.

У Маріуполі не було нічого. Десь першого березня зникли зв’язок і світло, а приблизно п’ятого березня не стало води і газу. Потрібно було знаходити воду, їжу.

Найбільше шокувала смерть людей, які лежали на вулиці після прильотів. Ми бачили ці тіла. Шокувало те, що нашу домівку розбили, і ми все втратили.

Організованої евакуації не було. Ми на свій страх і ризик сіли в авто, і на тому пальному, що в нас було, доїхали до Бердянська. У ті дні були «коридори», ми бачили колону машин, і також вирішили поїхати своїм транспортом.

Ми приїхали в Дніпро, знайшли житло, орендували - так і залишилися тут. Звісно, було важко усвідомити те, що ми пережили, але я вже заспокоїлася більш-менш. Зараз от знову були обстріли Дніпра. Звичайно, дуже страшно. Пригадую, що відбувалося в Маріуполі. Але треба якось далі жити.

Обов’язково Україна переможе, і буде в нас світле майбутнє. По-іншому не може бути. Ми чекаємо на звільнення нашого міста від окупантів.