Я працюю у лікарні санітаркою. Маю будинок, маю родину і дитину. 

У перший день війни я була на роботі, працювала. Було несподівано і дуже страшно. Це був справжній шок. 

Весь цей час ми були в окупації. Працювали. 

Ситуація була дуже важка. Ми не мали ні води, ні світла. Перші місяці були запаси, потім вони закінчились. Я працюю у лікарні, тому деякі ліки були. Найважче було з водопостачанням. Потрібно було доставляти воду. Закінчувались продукти, потрібно було з чогось готувати. 

Тепер є вода, світло і газ. Нас забезпечують гуманітарною допомогою. Дякую всім, хто про нас турбувався. Ми працюємо і живемо завдяки волонтерам і фондам. 

Найбільший шок був від того, що сталося на Великдень 16 квітня. Ми реально воскресли. Було влучання у нашу лікарню ракетою С-300. Ми дивом залишилися живі. Я була у цей час на чергуванні. У мене відняло мову, я не могла розмовляти після тієї ночі. Це дуже важко. 

Ми перебували у лікарні. Це було миттєво. Пролунав вибух, темрява, уламки скла, падали бетонні плити. Ми не могли знайти вихід, будівля ходила ходором. Нам здавалося, що ми прощаємося із життям. Але слава Богу, ми вижили. Це було дуже важко. До сховища ми не встигли добігти, тому що будівля вже двигтіла, потрібно було рятувати хворих. Краще цього ніколи не пережити і не бачити. Це не розповісти. Я рада, що я залишилась жива. І всі люди - і хворі, і лікарі. Те, що з нами зробили, у тих людей немає людяності, немає нічого. 

Нам було важко в окупації, У нас було все: і обстріли, і влучання, але те, що ми пережили у Великодню ніч, навіть ворогу не побажаю. Нехай він живе з миром. 

Я прошу Бога, прошу людей, я молюсь день і ніч, і я думаю, що війна скінчиться. Ми просимо у Бога: "Боже, дай їм розуму!" Я вважаю, що це повинно скоро скінчитися. Я вірю в це. Досить крові.