Мені 43 роки. Я живу з мамою в Чернівецькій області. Мама лежача. 18 березня ми виїхали з Маріуполя. 

Я соціальний працівник. Працювала на Лівому березі. У перші дні війни ще ходила на роботу. 27 лютого почалося бомбардування Лівобережного району – у нашому будинку вилетіли вікна. Сторонні люди допомогли нам перебратися до знайомих у центр міста. 

Ми сиділи в підвалі. Вода й продукти швидко закінчилися. Ми збирали сніг, розтоплювали його і на вогнищі заварювали чай.

Зібралася маленька автоколона з чотирьох автомобілів. Напередодні нашого від’їзду у двір прилетів снаряд. Два автомобілі були побиті осколками, але залишилися на ходу. Ми пів доби добиралися до Бердянська. Перетнули багато блокпостів. У Бердянську знайшли житло й чекали можливості їхати далі. Раз спробували – нас завернули. Днів через десять виїхали. Трішки пожили у знайомих в Кременчуці, а потім приїхали в Чернівецьку область.

Сподіваюся,  що до кінця цього року війна закінчиться. Сумую за містом. Якби була робота, я б відволікалася.