Я з Харківщини, мені 64 роки. Ми три місяці були в окупації, а потім перебралися до дітей в Охтирку. 

24 лютого російські військові почали заходити в Київську область, Чернігівську. Сумську. У нас ще працювало телебачення, і ми про це узнали. Переживали, бо діти в ЗСУ.

Як 14 квітня окупанти зайшли до нас, то ми подивилися на їх «руський мир»: вони розбили фермерське господарство, розграбували все, стріляли з гаубиць по нашій територіальній обороні.

Нам потрібно було добратися до Куп’янська, там найняли таксиста, і за немалі гроші нас довезли до Печенігів, а там вже волонтери везли, кому куди потрібно. 

Було страшно виїжджати. Ми проїхали 14 їхніх блокпостів, і на кожному нас перевіряли. 

Ми недавно буквально на один день поїхали до себе. Їхали через Ізюм. Нас шокували руїни, ми побачили всю цю розруху. 

Практично кожного війна зачепила. Стараємося жити, пенсію отримуємо, гуманітарну допомогу дають, діти нам допомагають, а ми - їм.

Я думаю що десь до весни наші хлопці мають перемогти, мають вже росіян відтіснити.

У майбутньому планую повернутися до себе додому, подивитися, що там. Відремонтувати будинок і жити, повернутися до мирного життя.