Мені 21 рік. Я студентка Харківського фармацевтичного коледжу. Живу в Охтирці. 

Вранці 24 лютого нам зателефонували родичі й сказали, що розпочалося повномасштабне вторгнення. Мама відразу зібрала документи. Було дуже страшно, але ми залишилися в місті. Нам давали гуманітарну допомогу, тому продуктів вистачало.

Нам ніде було ховатися. Наш погріб старий, в ньому небезпечно надовго залишатися. 

Нас сильно обстрілювали. Окупанти зруйнували нашу ТЕЦ. Ми боялися залишитися без світла й опалення. 

Психологічно було дуже важко. Зараз вже краще. Я звернулася до лікаря –  мені виписали заспокійливі.

Після цих подій я зрозуміла, що потрібно більше уваги приділяти своїй сім’ї та друзям і цінувати моменти, які роблять нас щасливими.