Як розпочалася війна і ми почули вибухи, довелося перейти у підвал. Зі мною були діти і внучка. Було холодно і голодно, але дякувати Богу, якось прожили. 

12 квітня ми перебували вдома. О першій ночі прилетіли ракети, у цей час уся родина була у квартирі. Почули один вибух, вибігли всі в коридор. Дякувати Богу, що ми врятувалися. Газ прорвали, вікна повибивали, двері теж вибили. На щастя, стіна врятувала і ми залишилися живими. А сусід загинув. Хотіли виїжджати, але розбило машину, яка стояла під під'їздом.

Наступного дня нам довелося виїхати. Це було 13 квітня. Нас забрали волонтери Червоного Хреста. Ми перебували у церкві, поки не знайшли можливість переїхати у гуртожиток. Квартира розбита, повертатися нікуди, але доведеться їхати до Харкова. Гроші за зруйновану квартиру нам поки не виплачують, тільки ВПО. Не знаю навіть як виживати. 

Найбільші труднощі - це залишитися без роботи, без квартири і машини. Ми залишились практично без нічого: без вікон, без дверей, у квартирі полопались стіни. Трирічна внучка сильно злякалась, два дні не розмовляла. У дружини була істерика, сильний переляк. Нас вивезли, але ми фактично залишились бомжами. 

Нам було нікуди виїжджати і грошей не було для цього. Сподівались, що бойові дії швидко закінчаться. Зараз перебуваємо у місті Жовті Води. 

Мріємо, щоб люди жили в мирі.