Валентина Миколаївна виїхала зі старенькою мамою в Запоріжжя, адже життя в Гуляйполі було дуже складним та небезпечним через регулярні обстріли

Я з Гуляйполя, перед війною робила у квартирі ремонт. Я на пенсії, тому чекала, що глибока старість мене застане у власній квартирі. 24 лютого нам сказали, що почалася війна, а 2 березня у нас не стало світла, а вже через два дні нас почали бомбити. 

Четвертого березня щось вибухнуло біля нашого дому. Все посипалося від вибуху: під’їзди, двері, вікна. 

В цей момент ми були в підвалі, і просиділи там три доби в холоді, без світла, води і їжі. Потім нас родичі забрали в приватний сектор. Окупанти продовжували ще більше і більше стріляти, а в мене мама старенька, їй 90 років, і сусіди, коли виїжджали, забрали нас. Тепер ми орендуємо квартиру Запоріжжі. В нашому домі у Гуляйполі немає вікон і даху, наша лоджія розбита. 

Я щодня чекаю, коли закінчиться війна, але не знаю, коли це станеться. Мені вже дуже хочеться додому, думаю хочаб весною туди поїхати.