Мені 10 років, я Світлана, живу в селі Стрільчинці, а переїхали ми з м. Вінниці, мама сказала - тому, що важко було нам жити в однокімнатній квартирі, маю сестру - Анжеліка, 16р, вона вчиться в 11 класі, брата Даню, 14 р, він в 8 класі, і свого самого любимого братика Єгора, йому три роки.

Мені дуже скучно в селі, тому я весь час граюся з братиком або роблю якісь вироби. Мама ходить на роботу в селі в магазині, а братика бере з собою, бо немає садочка, тому працює лише до обіду, а ми їздимо в школу в Немирів. Друзів в селі немає. Люблю танцювати, співати і віршики розказувати.    

Мама каже, що нам тяжко, єдине, що добре, що в нас в кожного є своя кімната. А так ми маємо город і курей і кролів. Але ще треба їм купляти їсти. Багато платить мама за світло, а взимку за дрова. В нас у всіх є в телефоні повітряна тривога, наш Єгор теж знає, що йде війна, знає, що таке повітряна тривога, і коли спочатку летіли ракети через нас, то теж вже знає, що це.

В перші дні війни ми спали всі коло мами і я була вдянена, дуже довго так спала. В школі ходимо в укриття.     

Я не знаю, що я хочу, я хочу телефон, Єгору трактор, він любить, Дані навушники, а Анжеліці гарні фломастери, вона в нас малює. А мамі духи, вона любить.