Мені 41 рік. Я з міста Красногорівки Покровської громади. Є дитина. Коли почалася війна, ми були в Донецькій області. З 2014 року вже звикли до воєнних дій.

У 2022-му наше місто раніше було обстріляне, у нас війна почалася ще 18 лютого, тому ми виїхали одразу.  

Ми жили вже давно без води, газу, тепла - то було нормою.

Обстріли, холод, запам’ятався у 2014 і 2015 роках, коли в квартирі було мінус шість, коли ходили по воду під обстрілами. Їжі не було, нічого не вистачало - це запам’яталося.

Морально важко, підкосило усіх. Бабуся померла, потім мама померла. Все це дуже морально важко перенести.

У якому б я не була стресі, але посміхаюсь, заспокоюю дитину, щоб вона не хвилювалась.

Навіть не знаю, що буде кожну мить. Не знаю, що робити: не залишилося  ні рідних, ні домівки, нічого.