Як в більшість наших громадян знаходилась вдома та збиралась на роботу, а діти у школу та коледж. В той ранок усі залишились дома. Більш діти до навчальних закладів у своєму рідному місті Херсон не пішли. Саме важко було бути в окупації постійний страх на вулиці та вдома. Пам'ятаю, як я йшла з роботи і побачила пости, які поставили ці тварі у нас біля дому. Йшла і думала, як таке може бути, у твоєму рідному місті воєнні іншої держави, прийшли й розповідають, як тобі жити.

Ці тварі прийшли до нас до дому. У мене був шок. Проблеми були з ліками, продуктами та зв'язком. Ліки та їжу шукали на стихійних ринках. Наша родина роз'їхалась. Я з чоловіком та матір'ю залишились в Херсоні. Двоє наших дітей виїхали під обстрілами з окупації в осени 2022 року. Наші діти стали дорослішими і самостійними раніше ніж хотілось би батькам.

Працюю, а чоловік - ні. Ця приємна мить, буду пам'ятати завжди, коли дізнались, що в місті ЗСУ. Про війну нагадують заклеєні вікна скотчем та виламані двері у квартиру.