Квартиру Вероніки Володимирівни в Щасті розбомбили якраз в той день, коли вся сім'я поїхала в гості до дідуся. Їм довелося залишитися, знайти іншу роботу і забезпечувати себе. Відновлювати своє житло почали зовсім недавно.

Це було в травні. Останній дзвоник був у дитини, і почався рух - переміщення військової техніки. Так ми зрозуміли, що починаються військові дії.

У нас була своя квартира в місті Щастя, а в лютому 2015 року прямо в неї влучив снаряд. У сусідів над нами, на другому поверсі, розбило опалення, нас ще й затопило. Загалом, квартира непридатна для життя. Це сталося якраз в той день, коли ми поїхали в Передільськ до дідуся.

Нашу квартиру розбив снаряд, а потім затопило водою з пошкоджених вибухом батарей

Поступово ми тут пристосувалися, знайшли роботу. Нам потрібно було працювати, з нами була молодша дитина, а старший син жив не з нами. Дуже було важко. Ми тільки зараз ще відновлюємося. У квартирі нам допомогли вставити вікна і заклали стіну, яка була з вулиці. Всі внутрішні роботи робимо самі, бо звикли сподіватися на себе.

Тривога все одно є. Ось нещодавно у нас знову були обстріли, ми їх вже призабули. Шкода роки, які проходять під час військових дій, дуже шкода наших дітей. В цей час помер мій тато, не витримав. Біль від втрат близьких притупляється, але забути неможливо.

Напевно, найбільшу роль на той момент для нас зіграла гуманітарна допомога. Була невідомість, невлаштованість, не було стабільності, але ми могли хоч якийсь час не думати про їжу, про миючі засоби. Нам допомогли, спасибі велике. Від Червоного Хреста ми отримували і ще від якихось організацій.

Дуже хочу миру, стабільності, впевненості в завтрашньому дні. Ось тоді тільки зможу відчувати себе щасливою.