Мені 73 роки. Я працюю в нафтопереробному управлінні. Жила в Охтирці. У червні виїхала на захід України, а потім повернулися додому.

Танки зайшли в місто, були майже коло мого будинку. Ми з дітьми та внуками встигли заховатися на дачі. Вона знаходиться за річкою, в лісі. Залишалися там, поки російські літаки бомбили наше містечко. Коли тікали на дачу, взяли з собою продуктів, скільки змогли. Потім волонтери привезли допомогу. 

Через десять днів поїхали на захід України. Зупинилися в Будинку милосердя у місті Чортків Тернопільської області. Сюди також прилітало. Ракета впала за пів кілометра від нашого нового прихистку. Там нас дуже добре прийняли. Через чотири місяці я повернулася в Охтирку, а діти пізніше приїхали. 

Нашу область постійно бомблять. Тяжко, але тримаємось. Я працюю на пів ставки. Нам дають гуманітарну допомогу. Зокрема, я дуже вдячна Фонду Ріната Ахметова.

Шокує те, скільки людей загинуло. Пошкоджені домівки відбудуємо, а людей не повернути. Душа болить за всіх.

Я вірю, що перемога буде за нами. Наш президент найсильніший з усіх, кого я знаю. Україна розквітне, бо ми працелюбний народ.