Мені 63 роки. Я живу з дружиною в місті Снігурівка Миколаївської області. Ми були в окупації. Росіяни бомбили наше місто. Ми вмовили дітей виїхати, бо дуже хвилювалися за них і за малих онуків.

Навколо нас п’ять будинків було зайнято росіянами. Окупанти рили окопи поряд. Ми намагалися якомога рідше виходити з дому. А коли виходили, то обов’язково з паспортом, бо на блокпостах, яких стояло чимало по місту, росіяни перевіряли документи.

Виживали завдяки картоплі й консервації. Люди, які їздили в Херсон, знімали нам гроші під відсотки. Привозили продукти, але вони коштували дуже дорого. Води не було – ми збирали дощову. Світла також не було.

Зараз уже є всі комунікації. Отримуємо гуманітарну допомогу. Магазини працюють. Однак і досі страшно. Чутно вибухи в Херсоні. На Великдень прилетіли ракети. Є загиблі. Були влучання в лікарню і у дві школи.

Я думаю, що до осені наші військові виженуть окупантів. Чекаємо на перемогу. Мріємо, щоб рідні повернулися. Дуже хочеться побачити й обійняти дітей та внуків.