Ми сім'я з Бахмута, у нас було все, а зараз нічого! Виїхали з міста майже без речей. Мали квартиру та дім, а зараз живемо в орендованому житлі. Чоловік заробляє недостатньо, а я в декреті з молодшим сином. Батько старшого сина зовсім нічим не допомагає. Син хоче спілкуватися з однолітками, але не може познайомитись, бо поблизу нас такого віку діток немає, а ходити на гуртки дорого. Найбільш важке покинути житло і те життя, яким ми жили. Шок від того, що невже таке може бути? Спочатку війни було тяжко, бо продуктів завозили в Донецьку область мало і ми стояли в чергах.