Мені 40 років, живемо в Снігурівці. 

Зранку ми дізнались про війну по телебаченню. Страшно було. У мене дитина з інвалідністю – звісно, важко було.

З водою у нас все було добре, а з їжею була проблема. Грошей у нас не було – це важко, звісно. Потім, як нас звільнили, то почали давати допомогу. Ліками також нам допомагали. Нам церква допомагала, сусіди теж допомагали.

Ми боялися, щоб нам не попало, щоб ми всі вижили. Це було найстрашніше - ми ж війни ніколи не чули і не бачили.

Казали, що війна скінчиться і в травні, і у вересні. І зараз кажуть, що от-от закінчиться. Ми чекаємо. Мріємо, щоб все було добре, щоб було мирне небо і більше не стріляли.