Після вторгнення російських військ у наше рідне місто, ми вимушені були виїхати до Запоріжжя, а коли вже й там стало неспокійно - до Західної України. Там нашого татка забрали на передову. Він загинув... Це найстрашніше, що могло статись з нашою сім'єю. Хоч він був і не рідний моїй доньці, та він з самого дитинства виростив та виховував її.

За час війни пережили влучання ракети в сусідній багатоповерховий будинок, через що в нашому вибило вікна. У цей час дитина була сама вдома. Змушені були переїхати до м. Славутич, де і знаходимось зараз.

Найболючіше - смерть чоловіка під Бахмутом. Коли жили в Енергодарі, була нестача продуктів харчування.