Живу я в Дніпрі. Неодружений. У перший день війни у мене був вихідний. Але по тривозі одразу зібрався і прибув на пункт, де мав нести службу. Я держслужбовець. Нікуди не виїжджав, права такого не маю.

Найважче відчувати біль за людей, які гинули, за товаришів, які пішли на службу. За те, що ці падлюки з російської федерації... Ми ж українці, ми слов’яни, а вони прийшли до нас вбивати. Раніше ми до них їздили, вони до нас їздили. Вони неправильно роблять.

Я живу за 150 метрів від будинку №118 на Набережній Перемоги, куди 14 січня прилетіла ракета. В моїй квартирі вибило шибки.

Та то таке. Найстрашніше, що друзів, знайомих уже немає.

Фонд Ріната Ахметова привозив до нашого міста допомогу. Дуже вдячний за це.

Чим раніше закінчиться війна, тим краще. Думаю, все триватиме до літа. Я – за Перемогу над рашистами. І своє майбутнє бачу так: працювати на благо України.