Микола Сергійович пам'ятає, скільки бід наробили обстріли у місті. Щоб відновити руйнування, знадобилася кропітка праця багатьох людей.

У 2014 році мої земляки не вірили, що може початися війна, а потім відчули все на собі: обстріли, авіаційні нальоти, руйнування. Снаряди потрапляли до квартир, газопроводу, енергоблоку ТЕС. Розбивали стіни, обладнання та лінії, які постачають місто. Треба було ремонтувати, і людям доводилося іноді по три доби там перебувати, щоби все відновити.

Спасибі Рінату Ахметову за допомогу, він привозив людям продукти у найважчий час. Особливо старі люди йому вдячні.

Нині стало дуже важко жити, люди стали замкненішими. Вже немає такої привітності та гостинності, як до війни. Кожен намагається знайти собі якесь заняття, щоб відволіктися і не думати про політику.

Найстрашніше – це невідомість, невпевненість у майбутньому. Ми не знаємо, що на нас чекає. І мені здається, що ця війна ніколи не скінчиться.