Через війну нам довелось покинути домівку, і те, що мали. Взяли тільки дитячі речі, підгузки та харчування, бо меншому на той час було 9 місяців. Ночували по прихистках, доки не знайшли житло: старий будинок без зручностей, мокрий, в якому ніхто не жив багато років. Довелося його сушити, відігрівати, все з нуля збирати, бо не було в хаті навіть горнятка води попити. У селі не було ліків, також були проблеми з дитячим харчуванням та підгузками на початку. Дітям складно давались ті переїзди, донька тільки заводила знайомства - ми знов їхали. З донькою багато дітей не спілкувались через російську мову.

Найважче було бачити смерті, руйнування, зламані дитячі життя. Їхали, бо не хотіли, щоб діти того бачили.