Мене звати Оксана. Найважче для нас - це чути постійні вибухи, та те, що дитина навчається онлайн. Вона навіть з дому не може вийти у двір, бо місто постійно обстрілюють. 

Коли почалась війна, я була дома. Одразу поїхала забирати старшу доньку до себе, був шок і паніка невелика. Почали збирати тривожну валізу. Одразу з ранку повідомила дитині, вона була у шоці та не розуміла, що буде далі.

Нещодавно був приліт у будинок, дякувати Богу, ми цілі були, до нас не долетіло. Була нестача води, коли прорвала ГЕС і Нікополь залишився без води, ми через час ходили набирати воду, щоб пити і мити посуд, та для гігієни. 

Моя Софія постійно знаходиться вдома, не має зараз друзів, бо більшість виїхали.