Мені 42 роки. Війна застала нас в місті Слов’янськ ще в 2014 році. Я була вагітна, я дуже нервувала і народила дитину з вадами. Ми тоді виїжджали, потім повернулися додому, і нас війна ще раз застала вдома. Ми виїхали в Ужгород, потім повернулися. І кожну неділю з дитиною їздимо в Київ в Ахмадіт.

Ми отримуємо гуманітарну допомогу - так і виживаємо. Чогось вистачає, чогось – ні. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова, що нам допомагають. 

Шокують ці ракети що летять, постійна тривога. Я нервую, переживаю, дитина боїться звуків вибухів.

Думаю, війна закінчиться не скоро, нас ще довго будуть мучити. В 2014 році ми виїжджали, в 2022 році виїжджали, і кожного разу думали, що швидко повернемося. Зараз ми не бачимо ніякого просвіту, постійно гучно.