До початку війни ми жили в місті Сіверськ. Я одинока мама. В мене двоє діточок маленьких, мені 40 років.

Коли почалася війна, ми лежали в лікарні з коронавірусом. Про все і дізналися в лікарні.

Коли почалися обстріли нашого міста, мені прийшлося з дітками виїхати.

Нас евакуювали автобусом. І можна було взяти тільки одну валізу. Ми взяли найнеобхідніше, все залишилося вдома. Труднощі були, не було що одіти і взути дітям, бо ми виїхали з однією валізою. 

Шокувало, коли я побачила фото свого дому. В ньому зараз немає ні вікон, нічого. Це був шок, що мені вже нікуди повертатися.

Спочатку ми жили три місяці в Київській області, а потім переїхали в Сумську. У нас тут родичі, тому ми сюди приїхали. Допомога була. І фонди допомагали. Діткам взуття прислали, гуманітарну допомогу ми отримували від Фонду Ріната Ахметова.

Дітки навчаються онлайн, готуємося до школи. Вони постійно просяться додому, постійно згадують, як вдома було добре.

Мені здається, що війна ніколи не закінчиться. Принаймні, найближчим часом. В першу чергу хочеться миру. Мир - це найголовніше.