Любов Миколаївна з дітьми переїхала з Охтирки у село Сумської області. А її чоловік зараз на війні.

Мені 44 роки, старшій дитині – дванадцять років, меншій – вісім. Ми в Охтирці проживали, а на даний момент – у батьків в селі. Коли дуже бомбили, ми і переїхали. Просто не було сил залишатися.

З новин дізналися, що почалася війна. Не могли в це повірити, почали панікувати. І ми, і діти боялися.

Коли над головою літак летить, це дуже страшно.

Гуманітарної катастрофи не було, голодні не сиділи. 8 березня виїхали в село. Страшно було їхати, але ми дуже швидко все проскочили. Рідні залишилися в Охтирці. Чоловік зараз воює. Я працюю дистанційно.

Війна скінчиться, коли вороги відійдуть від наших кордонів на безпечну відстань, коли не будуть кидати бомби, коли зрозуміють, що на нас не потрібно нападати.

Коли все закінчиться, будемо працювати, садити огороди, підніматися, відбудовуватися, діти вчитимуться.