7 місяців окупації, нелегке рішення покинути все, забрати дітей та тікати в невідомість. Розлука з мамою - бабуся дітей залишилась вдома. Страшна дорога на підконтрольну територію (обстріли, фільтрація, погрози та приниження). Свобода, наш прапор та наші воїни... але страх, що далі? А якщо не справлюсь... а діти... одягти, прокормити... Пошук житла, нова школа для доньки... морально тяжко... бо все чуже та незнайоме... страх за рідних, що лишилися вдома...

Через 2 місяці вдалося виїхати чоловіку. Влаштувався на завод по ремонту воєнної техніки для хлопців. Стало трохи легше... але думали, що впораємся... але дуже складно. Я ще в декретній відпустці. Старша донька ходе до школи... але бачу, що тяжко... бо новий клас, новий вчитель... вона старається, але сумує за друзями... та незважаючи на всі труднощі... Вірю в ЗСУ... вірю в нашу Перемогу... але цей час треба пережити...

Дякую Вашій команді, що даєте потужню підтримку та віру в добро... Бажаю Вам сил та терпіння! Бажаю мирного неба та благополуччя!