Лахай Софія, учениця 8 класу Гімназії №3 м. Шепетівки Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Юр'єва Оксана Миколаївна

Чому бути українкою  - це моя суперсила?

Я горда тим, що народилась українкою,

У мальовничім журавлинім краї,

І що співучу українську мову

Своєю рідною й святою називаю!

Так, я горда цим! Але розумію, що бути українкою – не значить лише носити вишиванку та мати синьо-жовтий прапор у кишені. Державний діяч та письменник Володимир Винниченко писав, що право називатись українцем потрібно постійно виборювати та захищати.

Так уже історично склалося, що нашим предкам довелося бути відповідальними і за минуле, і за сучасне. А ми відповідальні за майбутнє своєї країни.

В усі часи не лише символіка чи зовнішній вигляд, але і глибокий духовний стан об’днує нас навколо спільної мети – збудувати демократичну Україну. Суперсила кожного українця не лише відзначати святкові дні й традиції, але і розуміти їх глибокий сенс та передавати майбутнім поколінням. Суперсила наша у відчутті справжнього духу нації.

А дух нам передався через роки і століття від славетного козацтва, що є для нас зразком мужності та відваги, зразком лицарської доблесті і честі. Бо хіба ж не гордістю про минуле є для нас пам’ять про закатованого Морозенка на Савур-могилі.

Можливо, саме і ця пам’ять надає мужності і сили бійцям ЗСУ, які сьогодні боронять нашу землю від нападників там. У народних піснях, легендах і переказах живе героїчна історія нашого народу, його гордий нескоренний дух, міцніє наша воля, наша віра в Перемогу.

Оглядаючи з високих пагорбів далекі простори поза Дніпром, мимоволі розумієш, що це сила і дух наших предків допомогли відбити проклятих орків із нашої землі.

А набираємося ми цієї «суперсили», звісно, з творів наших письменників. Ось Нечуй-Левицький у романтичній казці “Запорожці” переносить нас у зачарований козацький світ, звеличує козацьке лицарство.

А про бойову підготовку козаків, про те, що ними захоплювалися європейські країни розповідає роман Олександра Середюка « Лицарі Сонця ».

Історія рідного краю, звитяжна боротьба народних месників долинає до нас із сторінок історичної прози Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Михайла Старицького, Павла Загребельного. Звісно, хто як не Шевченко зумів краще відтворити боротьбу українського народу проти поневолювачів, прославити мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою Вітчизну:

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

Творчість великого Кобзаря говорить про те, що «могили по полю» нагадують сучасникам, онукам отих запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що дух народу – незнищенний. Саме із творів Тараса Шевченка ми зрозуміли, що народ, який зазнав нелюдських знущань, об’єднається у боротьбі з ворогом.

У пориві помсти він буде прагнути сторицею відплатити ворогові за заподіяні кривди. Нащадок гордого і волелюбного козацтва і сьогодні закликає нас до віри в перемогу:

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає.

І вірити, і щось важливе зробити задля перемоги, бо бути українцем – це дуже велика відповідальність. Відповідальність за себе, за меншу сестричку, за дідуся і бабусю, за нашу собаку, за сусідів, яким потрібна допомога.

Це відповідальність за світло, яке потрібно економити, за свій вчинок подарувати дівчинці-переселенці свій блокнот і улюблену іграшку. Це бути доброзичливим, намагатися робити все, що в моїх силах. І не плакати попри вибухи та гул шахедів. Бути українцем – це стан душі. Незламної.

Сьогодні Україна та український народ переживає важкі часи. Щодня у складних бойових умовах під кулями та ракетами ціною власного життя наші захисники зупиняють ворога, демонструючи кращі риси воїна ЗСУ.

Питання свободи та волі для нас, українців, сьогодні є надважливим. Це об’єднало нас, та робить сильнішими духом. Саме тепер проявилися особливості національного характеру української нації, що сформувалися протягом багатьох століть. Війна ще більше згуртувала українців, розбудила в них патріотичні почуття.

Як ніколи у наших серцях палає почуття любові до Батьківщини, готовність пожертвувати своїми інтересами заради неї. Разом із відданістю своєму народові, ми горді за національну культуру, мову, історію. Кожен із нас готовий у цей час діяти в інтересах України, постати на її захист.

Немає жодного українця, який би жив зараз за правилом : «Моя хата скраю, нічого не знаю». І нехай я, дитина, можу лише виплести патріотичний браслетик і продати його, а ті невеликі кошти задонатити на ЗСУ. А ще я танцюю, мій колектив організовує благодійні концерти. Ми завжди радіємо, коли приходить більше людей. Значить, нашим силам оборони перерахується більше коштів.

Я думаю, що кожен тепер задоволений, якщо вдається щось зробити для наших воїнів. І чекаємо…. Чекаємо отого заповітного слова «Перемога».

Так розумію, разом із цим днем прийде багато суму та скорботи, багато важких спогадів, багато роботи. Але і багато надії! І тоді ми подолаємо свій страх перед знищеними містами, зберемо свої нерви в кулак. Ми мусимо і надалі проявляти свою єдність, свою силу, рішучість та кипучу вільну енергію.

Я впевнена, що наша Україна поверне у свій дім викрадених ворогом дітей, поверне тих, хто і досі в полоні, надасть допомогу усім скаліченим війною, надасть прихисток усім безхатченкам. І стане Єдиною! Бо немає південної, північної, східної чи західної України. Ми – нероздільні,  у єдності наша сила.

Нас об’єднала в руках зброя проти ворога та спільна молитва за наших визволителів. А ще ми низько вклонимося нашим друзям, у різних країнах світу, що були поруч у страшні години. І запросимо їх на гостини! І знову лунатиме наша українська пісня! Про вільну, незалежну, незламну Україну! Про мою Україну!