Кошурніков Кирило

8 клас, Балаклійський ліцей №4 Балаклійської міської ради Харківської області

Вчителька, що надихнула на написання – Єршова Олена Миколаївна

Моя Україна майбутнього

Я просто українець. Звичайний хлопець. Не люблю розмов про патріотизм, не б’ю себе в груди і нічого нікому не доказую. Не тому, що мені сказати нічого. Просто не хочу. Після пережитої окупації Балаклії ми стали дітьми війни.

Раніше, дивлячись на дідусів і бабусь, які називались «дітьми війни», думалось, що це просто пільга. Тепер я розумію, що вони пережили. Бо сам пережив і обстріли, і бомбардування. І страх перед можливою загибеллю або каліцтвом.

Дорослі говорять, що за тридцять років незалежності Україна ще не мала порядного президента. Мені нема чим їм заперечити. Прийнято вважати, що народні депутати всі одинакові і дбають лише про себе та своїх дітей. Тут я не згодний. Не можуть всі чотириста п’ятдесят чоловік бути поганими. Я переконаний, що хороших з них не менше четвертої частини. Але все ж їх меншість. Тому Україна і не розквітла. Тому і війна.

Але для мене Україна – це мій дім, моя вулиця, рідне місто Балаклія. Це мої батьки, інші родичі, товариші, друзі. Це мої вчителі, які навчають нас, незважаючи на війну. У моїх батьків немає будинку в Хорватії, Словенії чи Швейцарії. Тому мені не потрібно розриватися між моєю історичною Батьківщиною та курортною. Мій літній курорт – це річка, ліс, живописні місця Балаклійщини та Харківщини. Тому, куди б мене потім не занесла доля, я буду завжди відчувати потяг до того місця, де я народився і виріс.

Українці історично є волелюбною нацією. Від польського гніту тікали в низи Дніпра, де заснували Запорізьку Січ. Після Переяславської ради московіти насаджали таке ж саме кріпацтво. Але козаки не підкорялися. Постійно спалахували повстання проти жорстокого царського режиму.

Недаром говорили й писали, що Росія є тюрмою народів. Якщо є нація, яка і зараз не хоче коритися поганому російському керівництву, то її поневолюють. З допомогою танків, гармат і ракет. Це у вік цивілізації й прогресу українці відчули на собі. Ще ні один народ не любив окупантів. Але в українців жива пам'ять і дух свободи.

Яким би злочинцем не була людина, але я вважаю, що останнє святе, що в ній залишається, це відчуття своєї батьківщини.

Що я роблю для перемоги? Ненавиджу рашизм і ту жорстокість, яку він нам приніс. Я не заробляю гроші, тому свій внесок у перемогу вношу сумлінним навчанням. Шаную ветеранів другої світової війни і нинішньої. Приймаю участь у заходах з допомоги нашим бійцям.

Я вірю в Нашу Перемогу!