Мені 66 років. Я двічі вдова. Жила в селі Кам’янське Запорізької області. У мій будинок влучив снаряд. Гараж також постраждав. Осколки побили автомобіль, але він залишився на ходу. Я виїхала на ньому в Запоріжжя. Тут живе моя донька. Син загинув шість років тому в автомобільній катастрофі. 

Вранці 24 лютого я доїла кіз. Мені зателефонувала подруга й сказала, що почалася війна. Я не повірила. Переконалася в цьому лише тоді, коли подивилася новини. А потім почалися обстріли. Мої кози загинули. Будинок покійного сина згорів від влучання снаряду. 

Село знаходиться в «сірій зоні». Воно майже повністю зруйноване. У сусідський двір прилетіло п’ять снарядів. 

До мене приїжджала донька. Виїхала 29 серпня, хоча й не хотіла залишати мене. Неподалік від неї розірвався снаряд. Після цього вона посивіла й у неї з’явилися проблеми з мозковою діяльністю. Добре, що хоч залишилася жива. Я дуже хвилювалася за неї. 

Я виїхала 24 вересня з перевізником. Взяла продукти й деякий одяг. Коли їхали, був обстріл. У колесо автомобіля, що їхав попереду, влучив осколок.