Надія Гупало, Група 53

Комунальний заклад професійної освіти  «Нововолинський центр професійної освіти»  Волинської обласної ради

Викладач, що надихнув на написання есе: Семерей Людмила Степанівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Наші серця в постійному неспокої  і розбиті  страшним горем. Бо війна, яку розпочала   загарбницька росія проти  України, забирає життя найкращих її  доньок та синів. Гіркий смуток і невимовний біль огортає, коли приходить чергова  звістка про  втрату… А ми шануймо пам'ять усіх героїв, які ціною власного життя відстоюють майбутнє для нас.   Серед них  випускник КЗПО «Нововолинський ЦПО»,  солдат  Білоконь Богдан Сергійович. Він  нагороджений за особисту мужність і самовіддані дії, проявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, за  вірність військовій присязі орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).  Про нього   я і хочу розказати.

Найтрагічніші дні…
5 травня 2022 року. Поліцейська машина зупинилася біля хати батьків Богдана, що у селі Грибовиця  Володимирського району.  Серце  Сергія Олексійовича, батька,   вмить здригнулося і облилося кров’ю, бо вже  син декілька діб не виходив на зв'язок. Молилися і  чекали…  Батько  не вірив до останнього, ще жевріла надія, що це помилка, бо таке трапляється на війні. Напередодні мати Євгенія Іванівна наготувала продуктову передачу на фронт, напекла улюблених  Богданом рулетів, хотіла потішити сина і його побратимів. Мав приїхати волонтер, товариш молодшого брата, Володимир. Але його не було. Не судилося…

… Харківщина, 3 травня 2022 року, останній бій Богдана, про який і  розповів односельчанин Петро Корніюк, який служив разом з ним.

Їх,  четверо солдатів,  ішли в розвідку попід лісом, адже  серед дерев могли бути  розтяжки, і  натрапили на ворожу засідку. Троє  військових загинули: двох розстріляли впритул, Богдана спалили живцем зі «шмеля». Він довго  оборонявся, бо комплект боєприпасів майже повністю вистріляв.

…Хоронили Героя 9 травня. Дорога, якою везли його додому, була встелена квітами. Вісім священиків Нововолинської округи відспівували Богдана Білоконя. Настоятель храму Винесення Чесних Древ Животворчого Хреста Господнього отець Станіслав, виголошуючи жалобну  промову, зауважив, що він Герой, який поповнив Небесне військо для нашого захисту.
Дорогами  війни…

Він прагнув миру. Не лишився осторонь і тоді, коли прийшла пора захищати Україну від ворога. У перший день війни, 24 лютого, він повернувся на Батьківщину, бо перебував за кордоном, і вступив до Збройних сил України.

З  першого дня повномасштабного вторгнення росії на українську землю був у  строю, виконував завдання у розвідувальному батальйоні. Спочатку – Володимир, потім – Рівне, Житомир, Малин, Київ, Дніпро. Далі – Миколаївщина, Дніпропетровщина, а  тоді – Ізюм. Був щирою та порядною людиною, завжди готовий прийти на допомогу кожному, хто цього потребував.

Без тебе так сумно у домі…
Людська ненавмисна  безтактність також має місце. Дехто може сказати матері Богдана Євгенії Іванівні, що їй «пощастило» - сина, хоч і мертвого, але привезли додому, адже так багато безвісти зниклих чи похоронених у братських могилах без імені… Вона погоджується на таке гірке материнське «щастя» , але просить у Господа, щоб ні одна мати у світі його більше  не знала та  щоб усі материнські сльози закінчилися на ній. Євгенія Іванівна присвятила синові такі поетичні рядки:

Сину, ангеле мій, захисти тебе,  Боже Всевишній, 
Ти приходь уві снах – чи промінчиком  сонця яскравим,
Чи хоч лагідним вітром потішним…
Бо без тебе так важко до втоми,
Бо без тебе так сумно у домі…
Короткі  миттєвості  життя…

Народився  Богдан 17 грудня 1981 року в селі Захарівка Маріупольського району, що на Донеччині, звідки родом батько Сергій Олексійович. Хлопець ріс добрим, слухняним, турботливим. Завжди проявляв ініціативу. Батьки з ним не мали жодних проблем.  Його  не треба було просити чи  нагадувати, аби щось зробив. Багато читав, цікавився політикою. Захоплювався такими книгами як «Московство» Павла Штепи та «Країна Моксель, або Московія» Володимира Білінського. Сам навчився грі на гітарі. Богдан всього добивався самотужки, без чиєїсь підтримки. Після переїзду на Волинь, бо мати  Євгенія Іванівна волинянка,  навчався  у Грибовицькій середній школі  та  школі селища Благодатного (на той час Жовтневого).  Не вступивши до одного зі столичних військових училищ, аби не згаяти рік, пішов навчатися на електрогазозварника в Нововолинське ПТУ. Займався спортом: грав у футбол, цікавився (за прикладом батька) боксом . І  вже влітку став студентом Львівського інституту фізкультури.
Військовий досвід здобував у 80 – й аеромобільній бригаді, згодом у спецназі, там проходив скорочену після вишу військову строкову  службу.

Троянди й виноград…

Богдан завжди був мрійником і прикладав багато зусиль для того, щоб ті мрії здійснювалися. Понад усе  хотів змінити правоохоронну систему, для цього і пішов працювати в міліцію. Роботі у відділі  МВС віддав майже десять років. Працював на різних посадах і скрізь проявляв себе  висококваліфікованим фахівцем, ерудованим і принциповим. У 2009 році   виборов призове місце у конкурсі «Кращий за професією» серед працівників кримінальної міліції у справах дітей. Вимогливий, у першу чергу до себе.  Як виявилося, - це було непросто. Захищаючи жертву, постраждав сам, зі струсом мозку потрапив у лікарню, розчарувався, бо було багато неправди…

Щоб якось загоїти фізичні та душевні рани, вирішив, що…вирощуватиме виноград, троянди і відродить сімейну пасіку.

Через інтернет – магазини  виписав майже 40 виноградних  сортів! Будував металеві  арки (в пригоді стала професія електрогазозварника), вичитував, як правильно його садити, удобрювати, обробляти від шкідників. Батьки, жартуючи, казали, що йому потрібно було йти в агрономи. Навіть  перед вхідними дверима в хату  облаштував виноградник. Троянди, висаджені у квітнику, рясно квітнуть до пізньої осені. Коли ішов на війну, переживав, давав настанови молодшому братові. А той виконав прохання. Але сумує сад, який плекав Богдан. Багатими врожаями винограду, різнобарвним цвітінням троянд Богдан Білоконь   милується  вже з небес. Він любив усіх, і всі його любили…
На небі – біла янгольська дорога синів…

Сімдесят п’ять імен, випускників КЗПО «Нововолинський ЦПО», які віддали своє життя за волю і незалежність України,  закарбовані на  граніті пам’ятного знака, що встановлений на території скверу Слави.

Серед них є ім’я Богдана Сергійовича  Білоконя, якому було лише 40, за яким плачуть батьки, брат, плаче вся Україна. Пам’ять про Героя буде вічною і світлою.