В перший день війни бомбили в нас, у Станиці Луганській. Звісно, все пам'ятаємо, ми тоді працювали і не усвідомлювали нічого.

Будинок від обстрілів постраждал. Нам допомогли його відновити, але на психологічному рівні травма від цього лишилась. Пощастило, що фізично з нас ніхто не постраждав.

Ми весь час знаходились в будинку. Тільки діти з мамою виїзжали трохи подалі від бомбардувань. Нам доводилося більше трьох місяців у 2014–2016 роках сидіти у підвалах, ховатися від обстрілів.

Зараз ми відрізані повністю від усього. А оскільки живемо на лінії розмежування, то, я думаю, ніхто не почувається у безпеці.