Мені 29 років. Я з Харкова, в мене є чоловік і восьмирічний син.

Війна застала нас вдома у Харкові. Зателефонував знайомий і сказав: «Прокидайтесь, почалася війна!» Ми встали і зібрали тривожну валізку. А потім - як в тумані: пробки на дорогах, черги в магазині. І повна розгубленість.

В перші декілька тижнів було складно, ніхто не розумів, як буде, чи буде місто в окупації. Були черги, не було нормальної логістики, тому ми стикнулися з нестачею їжі і ліків.

Найстрашніше - авіанальоти по місту, які били у сусідні будинки.

Ми нормально виїхали потягом з Харкова до Полтави, тому що це найближчий населений пункт, де було тихо, і тут були родичі. Працюємо, забрали роботу з собою.

Віримо, що скоро буде наша перемога.