Війна розділила на до та після життя мільйонів українців. Юлія Сухаревська розповідає про свій останній мирний день у 2022-му. Були квіти, любов близьких, солодкі сюрпризи, але раптом все змінилося…
Так сталося, що це останнє фото мого мирного київського життя. Чоловік приніс букетик незвичних тюльпанів напередодні вторгнення, коли моє передчуття повномасштабної війни уже сягало розмірів найвищого дубайського хмарочоса.
Я трохи вгомонилася і навіть встигла написати English essay про ці тюльпани. Типу, завдяки такій дрібничці ментально сіла в рятівну шлюпку з "Титаніка". Такої сили були ці квіти.
Повернулася з роботи, а вдома на додачу мене чекав «Київський» – мій улюблений торт. Свекруха зробила сюрприз, знаючи, що ніхто з родини його їсти не буде. Тобто і квіти, і торт лише для мене.
А вже наступного дня у перервах між сиренами прибігала додому, заварювала міцний чай з бергамотом, їла свій торт, милувалася своїми тюльпанами. І міцно трималася за нормальне життя, не даючи шансів війні відібрати естетику повсякдення, яка й не снилася тим північним варварам.
Зараз згадую ці миті й тілом розливаються мегатонни любові й упевненості. Бо нікому не відібрати спогадів нашого щасливого і вільного життя. Ми ж із попелу відбудуємося й воскреснемо. Період становлення української нації завершено.
Ми ті, хто ми є. Навіки вічні. Амінь.