Микола | Нью-Йорк

"Нікуди я не поїду! Мені вже 85 років!"

Від початку штурмів російських військ у напрямку Торецька загострилася ситуація і у Нью-Йорку – селищі за 10 км на південний захід від міста. Обстрілів, кажуть місцеві, стало набагато більше, так само зросла кількість загиблих. До 30 червня цивільних жителів звідси вивозили волонтери на звичайних автівках. Проте того дня російський FPV-дрон уперше атакував цивільний бус – дивом минулося без жертв.

Тепер, кажуть волонтери, вивозити людей відносно безпечно можливо тільки броньованим транспортом.

Кореспондент Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) провів один день із волонтером гуманітарної місії «Проліска» Євгеном Ткачовим та побачив, що коїться у Нью-Йорку, та як відбувається евакуація.

Біля охопленого полум'ям будинку з’являється постать старенької жінки. Зупиняємося.

«Виїжджати будете?» – питає Євген.

Жінка мовчки розвертається і прямує углиб подвір’я. Йдемо за нею. Зустрічаємо кремезного дідуся Миколу. Він стоїть і дивиться, як вогонь завершує те, що розпочав російський снаряд – нищить його дім.

Між чоловіками відбувається емоційний діалог:

– Поїхали! – звертається до жителя Нью-Йорка Євген.

– Куди мені їхати?! – вигукує власник палаючого будинку.

– Так а що тепер, згоріти тут? – відповідає волонтер.

– Нікуди я не поїду! Мені вже 85 років! Куди я в п***ду поїду?! Куди ви мене повезете, – тільки на кладовище! – не здається дідусь.

І одразу після його слів десь неподалік гучно прилітають боєприпаси.

Видно, що бабуся хоче виїхати. Але її чоловік пручається. Лишаємо стареньких біля руїн у вогні з надією, що жінці вдасться вмовити впертого дідуся на евакуацію.

Через деякий час Їдемо назад з надією таки забрати дідуся й бабусю з охопленого полум'ям будинку.

«О, бабця вже з сумкою!» – радісно вигукує Євген. І дійсно: нас зустрічає вже перевдягнена і зібрана Людмила Яківна.

Будинок подружжя похилого віку, охоплений полум'ям після влучання російського снаряду, Нью-Йорк, 30 червня 2024 року

«У наш дім прилетіло о 2-й годині ночі. Я якраз спала в будинку. На дивані. Тільки відчула, як раптом стало дуже гаряче», – згадує страшну ніч жінка.

Помітно, що частина будинку, яка була ще цілою під час нашої першої «ходки», вже обвалилася.

Поміж тим бачу, як Євген і житель сусіднього будинку ведуть під руки діда Миколу. Він згодився виїхати, тільки непокоївся, – мовляв, треба ж будинок загасити.

А от їхній сусід виїжджати відмовився категорично. До ладу пояснити, навіщо лишається серед охоплених вогнем будинків, чоловік так і не зміг.

Житель селища відмовився від евакуації, Нью-Йорк, 30 червня 2024 року

Без пригод виїжджаємо і на півдорозі передаємо подружжя стареньких до рук інших волонтерів.

«Все, що в мене лишилося, – оця тепла курточка. І ще паспорт узяв. А штани й сорочки не взяв», – бідкається дід Микола дорогою до волонтерського бусика.