Ярмак Марія, 16 років

Переможниця конкурсу есе 2024, 3 місце

Миколаївський професійний промисловий ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пауль Лілія Григорівна

 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це дуже страшно. Я ніколи не могла уявити, що в моєму житті таке відбудеться. Прокинувшись 24 лютого 2022 року від вибухів, я була шокована, коли дізналася, що почалася війна. Мене охопило відчуття тривоги та страху.

В магазинах люди скуповували все, намагались втекти від неминучої загрози. На той час моя сім’я не мала змоги виїхати.

Моє життя кардинально змінилося. За кілька тижнів у нас зникло світло, зв’язок та інтернет через дії ворожої армії. Виходити з дому було небезпечно, адже через наше село проходила ворожа техніка.

Коли село вперше обстріляли, страх охопив усіх. З приходом весни ситуація погіршилася.

Весь світ довкола змінився: ми залишилися без електрики і нормальних засобів до існування. Обмежене пересування, голод – це стало нашою реальністю. Сусіди ділилися продуктами, але навіть хліб був рідкістю.

У ті темні часи важливо було зберігати людяність. Кожного ранку я прокидалася з думками про безпеку своїх близьких.

Моя мати, вагітна в умовах окупації, постійно хвилювалася про те, як прогодувати родину. Мій тато справжній герой. Коли почалися пологи, в домі панувала тиша, але наші серця переповнювали страх і надія. Тато став акушером, бо викликати лікаря було неможливо. Наша маленька дівчинка вперше з’явилася на світ, і цей момент став символом надії, незважаючи на страхіття, які нас оточували.

Ми зрозуміли, що навіть у темряві може з’явитися щось прекрасне.

Тим часом довелося приховувати матір і новонароджену від ворога, знаючи, що на лівий берег вивозили матерів з маленькими дітьми, називали їх «руськими». Постійний страх ставав частиною нашого життя, коли кожен незнайомий звук змушував серце калатати. Попри жахливі обставини в наших серцях зростав дух витривалості. Перший крик нашої дівчинки, її маленькі ручки – це миті дарували нам радість.

Також нам дуже допомагали волонтери з Херсону, вони були нашими рятівниками, передаючи дитячий одяг, підгузки та їжу.

Ми стали свідками того, як ворожі солдати грабували наші домівки, забирали техніку, інструменти та речі, що мали цінність. Це підсилювало відчуття безвиході. Сусіди об’єдналися в цю важку пору.

Ми підтримували один одного, ділилися новинами та сподіванням, що дозволяло витримувати труднощі.

Нарешті настав день, коли пролунали страшні вибухи. То наші захисники увірвалися до нас, відганяючи ворога і повертаючи спокій. Радість була неймовірною. Люди виходили з хат, обіймали один одного. 

Сльози щастя на обличчях, кричали: «Слава Україні!»

Усі почали готувати нашим героям борщ, вареники та інші страви, відзначаючи повернення до нормального життя. У такі моменти ми усвідомили, що навіть у найважчі часи можна знайти радість.

Протягом дев’яти місяців, проведених в окупації, ми не мали світла, зв’язку, інтернету і нормальної їжі, але тепер, коли ворога більше не було, наше село знову наповнилося життям.

Приїжджали волонтери, які підтримували нас після окупації, забезпечували людей продуктами, медикаментами та необхідними речами. Про наше село та про інші села показували у новинах і брали інтерв’ю у людей.

Хоча війна триває, навколо продовжують лунати вибухи, ми і надалі віримо, що кожен новий день наближає нас до миру.

Люди мріють про життя після війни, де діти зможуть виростати в безпеці, де відновлене село знову буде наповнене сміхом та щастям. Наше маленьке диво – символ того, що навіть у найтемніші часи життя продовжується.

Готові боротися за наше майбутнє, за свободу та гідність. Тепер ми черпаємо силу з надії, з кожного нового дня, який дарує нам можливість мріяти про краще майбутнє.

Віримо, що разом зможемо подолати всі труднощі. Кожен маленький крок до відновлення надихає на нові звершення.

Пам’ятаємо про тих, хто віддав свої життя за нашу свободу. Попереду нас чекають виклики, але з кожним днем впевнені у своїй перемозі.

Український дух незламний, і ми продовжуємо йти вперед, щоб здобувати мирне і процвітаюче майбутнє для наших дітей.