На початку війни Алла Ігнатівна з чоловіком виїжджала з дому під Маріуполем, вони сподівалися перечекати у безпечному місці. Повернувшись, стали відновлювати свій будинок, який постраждав від обстрілу.

Коли почалася війна, ми виїжджали звідси. Було дуже тяжко і фізично, і морально. Ми не розуміли, за що нам це все, чому ми маємо тікати зі свого будинку. Потім повернулися назад, коли зрозуміли, що це незабаром закінчиться.

Нас часто обстрілювали, тому ми постійно були у підвалах. Це найстрашніше, таке не забувається. Будинок постраждав від обстрілу, дах пошкоджено, вікна частково висипалися. Добре, що у нас вікна маленькі, ми їх потім засклили. Нікуди по допомогу не зверталися.

Нам, дякувати Богу, благодійні фонди допомагали. Ми регулярно отримували продукти від Ріната Ахметова. Ще Червоний Хрест давав і «Карітас» допомагав ліками.

Перші два роки ми часто були без води, люди їздили до криниць. Звичайно, всі нервові потрясіння відбилися на здоров'ї, у мене зашкалює тиск. Чоловік інвалід, який раніше регулярно лікувався в Донецьку, був там на обліку у лікаря, а зараз туди не можна.

Мріємо про одне – щоб був мир. Тоді все інше буде.