Люди залишились без ліків, без їжі. Вони були беззахисні під обстрілами

Я народилася в Хмельницькому, 50 років прожила в Пологах. Мені 80 років.

Окупанти нас обстрілювали, потім захопили Пологи. Снаряди літали цілодобово, я бігала по хаті й не знала, куди себе подіти.

Ліків не стало. Магазини всі розгромили. Електрики не стало. Ми шість годин сиділи без світла й не могли ні до кого додзвонитись. Я не могла зв’язатися з сином. Не знала, що робиться, що буде далі. «Гуманітарку» не пропускали, тільки хліб доставляли.

До початку квітня я була вдома. Прийшов син і каже: «Мамо, будемо їхати». Я погодилася поки бути в Запоріжжі, а далі – хто його знає, що буде?

Поки пости російські проїхали, було тяжко. Ми бачили, як окупанти роздягають молодь і перевіряють татуювання. Коли дісталися наших постів, ми плакали, раділи, що доїхали до наших хлопців!

Ми переселенці в Запоріжжі. Отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова, дякуємо йому, як і людям, що надали нам притулок. Ми вже дуже додому хочемо, а росіяни сидять там. Хоч би скоріше настав мир і я могла повернутись у свою домівку.