Людмила Яківна сподівалась залишитись вдома. Але постійна загроза життю не залишила їй вибору – довелось поїхати

Я жителька села П’ятихатки Василівського району. Наше село окуповане, я під обстрілами жила чотири місяці. Окупанти село розграбували, позабирали в людей все: подушки, ковдри. Вони виривали двері з погребів, повитягали все, що тільки можна було. У фермерів позабирали машини, причепи, телевізори.

Чоловік виїхав у квітні, а я ще до червня була вдома. Їжа в мене своя була, ліки донька у Василівку передавала – вона раніше евакуювалась у Запоріжжя. Потім нерви не витримали, і я теж поїхала. Тяжку дорогу подолала. Зараз у Запоріжжі живу з племінником, рідною сестрою, двома дітьми та зятем. Хочеться додому, але невідомо, чи буде куди повертатись.

Мрію поїхати додому, у свій двір, в свою хату. Моя найбільша мрія - щоб закінчилася війна і всі були живі та здорові.