Мені 59 років, є сім’я: чоловік, двоє дітей, троє онуків, мати, брат, сестра. Проживали ми в Пологах Запорізької області. В перший день війни була паніка, страх. 

Місяць ми жили в окупації. Тижня три у нас не було світла, воду ми пили з криниці. 

Магазини росіяни порозбивали, розікрали. Дякуємо підприємцям, які возили хліб із сусідніх районів.

До цих пір шокує, як можна так: прийти і вбивати людей. Шокувало, коли в перший день окупанти заїхали - ціла колона стояла під двором. Всі з кулеметами. автоматами, і пушки на нас наводили. Оце було страшно.

Важко було проїжджати їхні блокпости і бачити, що узбіччя заміновані, бачити спалені машини.

Залишилися без домівки, без майна, яке наживалося. Ну, слава Богу, що всі живі. Зараз ми в Чернівцях, бо в чоловіка тут робота, але скоро в Запоріжжя поїдемо. 

Хочемо жити під мирним небом, щоб відбудували нашу Україну, щоб вона розцвіла, і все було у нас добре.