Я жила в Дніпрорудному Запорізької області. У квітні виїхала з чоловіком, донькою і зятем у Запоріжжя. Живемо в квартирі онуки. Виїхали після того, як окупанти зайшли в місто й стали знущатися над людьми, забирали тих, хто не хотів співпрацювати з ними. Ми не витримали цього.

У Василівці нас пропустили лише на другий день. У Кам’янському були розбиті домівки, дроти лежали на землі. Коли проїхали його, за нами пролунали вибухи.

Ми ще довго не могли заспокоїтися. Досі боїмося сирен і вибухів. У нас з чоловіком від стресу погіршилося здоров’я. Я посивіла. Зір знизився – чекаю на операцію. Вдячна, що мені зробили значну знижку на неї.

Батько чоловіка – чистокровний поляк. Син працює у Польщі. Він та інші родичі запрошували до себе, але ми не ризикуємо їхати далі Запоріжжя.