Я зі Слов’янська Донецької області. Працювала в школі заступником директора, потім пішла на пенсію. Мені 69 років. Рік побула на пенсії – і почалася війна. Мені про це донька сказала зранку. Вона прочитала в Інтернеті.

У нас працювали магазини, аптеки. Звісно, були обстріли, але в нас було майже все, що потрібно.

У моєму віці дуже важко кидати рідну домівку й кудись їхати. Нас забрали знайомі, і ми виїхали з донькою та онучкою. 

Я з дітьми виїхала в Жовті Води. Уже вісім місяців живемо тут, дуже сумуємо за домом. Онучка закінчила школу з золотою медаллю, але отримала її по пошті. Випускного в неї не було.

Думаю, немає жодного українця, на якого не вплинула війна. Я мрію, що в цьому році вона закінчиться. Дуже хочеться додому. Переживаємо, щоб будинок не розбомбили.