Мені 56 років, я з міста Лисичанськ Луганської області. Ми були змушені виїхати з дому всією сім’єю: чоловік, моя мама 76-річна, свекруха – їй 82 роки. Ми з чоловіком одного віку, обидва маємо інвалідність. Нас вивезли 5 квітня 2022 року.

Виїжджали ми без нічого. Швидко тікали, бо Лисичанськ дуже обстрілювали: авіабомби сипалися на голову. Мама чоловіка не рухалася - ми її забрали з собою. 

Прожили в Павлограді майже два роки, тепер переїхали в село Новотроїцьке. Тут орендуємо житло і чекаємо перемоги, щоб повернутися додому в Лисичанськ. Наш племінник два роки як загинув під Куп’янськом. Єдиний син у матері був, всього 20 років йому було. Героям слава.

Ми отримуємо гуманітарну допомогу. І гроші нам дають, і ООН, і Червоний Хрест допомагав.

Я мрію тільки про нашу перемогу і мир в нашій країні. Чекаємо перемоги і мріємо, щоб усі наші хлопці повернулися додому і щоб Україна жила.