На момент російського вторгнення я була на лікуванні в онкологічній клініці імені Спіженка на Київщині.

Найгірший момент - це коли орки кинули мене на підвал через непокору співпрацювати з ними. Я директор ліцею, заклад входить до 100 шкіл України, які впроваджують НУШ. 

Під час перебування в камері нас не годували, не було води, можливості сходити до туалету. У кімнаті в 6 квадратів, без стільців,на підлозі сиділи 4 жінки. Без ліків та лікаря. В Новій Каховці вже через три місяці з початку вторгнення закінчувалися на складах товари нашого виробництва, завозили з Криму чи Білорусі, це було жахливо. 

Відсутність готівки теж давала про себе знати. Ціни виросли, рубль прирівняли до гривні 1:1.

Коли мене викрали, освітянська спільнота, мій педагогічний колектив наробили розголосу на весь світ, мені цей докір висловили працівники фсб і дали два дні на роздуми на свободі. В моєму колективі нуль колаборантів!

Зараз, на жаль, живемо окремо з родиною.

Працюю директором ліцею №3 Новокаховської міської ради. Ні на день не припинили свою діяльність. Не припинили і впроваджувати Державний стандарт НУШ.

Я не встигла пройти всі сеанси хіміотерапії, через що хвороба залишається зі мною, на жаль.