Ми з жінкою живемо у Краматорську. Нашого сина ще у 2014 році вбили у Горлівці, а тепер невістка з онуком уїхали. 

Я у 2014-му робив на заводі. Нас перевели на сутки працювати. Бігали, як зайці, на роботу і з роботи. Більшу частину сиділи вдома, щоб менше ходити. Зарплату нам видавали готівкою на заводі, щоб поменше було усіляких компромісів. 

На початку війни все було погано. Усе позакривалось. Усі пороз'їжджались. Ніде було навіть сельодину купити. Хліб сушили на сухарі про всяк випадок. 

Облаштував у погребі лежанку, щоб можна було сховатись, тому що вихати у нас не виходило. Я вже на пенсії, інвалід, а дружина працює. Це заробіток. Плюс у нас велика собака. І ще тоді була жива теща. Слабенька, разом з нею кудись їхати не виходило. Кинути її ми теж не могли - за нею був потрібен догляд. Тому ми і залишились. Нікуди не їхали. Що буде те і буде. Але потихеньку запасались продуктами у погребі. Положили там пару матрасів про всяк випадок. Але, дякувати богу, все це потроху пройшли. Зараз люди повертаються, магазини відкриваються. 

У мене є трохи бджіл. Вони мене витягують з цієї депресії. Воно гепає, а я залажу до вулика. Дивлюсь, розбираю, переставляю. Там ціла історія з цими бджолами, ціла наука. Витягнеш рамку, роздивляєшся, думаєш, переставляти чи ні. А тут як гепне, то аж рамка з рук випадає. Цим літом трохи краще. Тихіше, спокійніше. А дружина в’яже спицями все підряд. Вже і мене, і  сусідів обв’язала. Вже і знайомим передаємо, які виїхали, то носки, то шапки. Отак і боремось з депресією: одна в’яже, інший бджолами голову морочить. 

Ми підставляли п'ятилітрові пляшки, щоби замки не ламались у вікнах. Бувало, як бахне, так і ці важкі пляшки злітали  з підвіконня. Вікна відкривались навстіж. 

Хотілось би, щоб ця жахлива війна і не починалась. Або закінчилась вже учора. А як воно буде – подивимось. Віриться, що все буде добре. Тільки коли? Я ще не дуже старий, ще  поживу. Дожити б до миру і выпити чарку, за хлопців, які нас зараз боронять. Та і за тих, що вже лежать. 

Мрію вдихнути на повні груди після Перемоги. Щоб було спокійно і тихо.