"Отримала найстрашнішу в своєму житті посилку…"

4 березня 2022 року подружжя Антон і Ганна Полонські намагалися виїхати з окупованої Бучі. На одному із блокпостів їхній автомобіль розстріляли російські військові. Антон загинув на місці, а його вагітна дружина отримала множинні осколкові поранення. Близько 20 днів вона провела в реанімації.

Антону Полонському було 36 років. Він народився у місті Запоріжжя. Там навчався і мешкав більшу частину життя. Був підприємцем, мав невелику компанію, що займалася ремонтом будинків. За кілька років до повномасштабної війни переїхав із дружиною Ганною в Бучу на Київщину. На новому місці почав займатися виготовленням меблів на замовлення.

«Мій брат був дуже гарною людиною: і зовні, і внутрішньо. Добрий, працьовитий. Антон не вживав спиртного, займався спортом… Я не можу уявити, що все це насправді сталося! Мій любий двоюрідний брат, ми були дуже близькі. У дитинстві влітку разом їздили відпочивати, я їздила до нього в Запоріжжя на Новий рік, день народження, на канікули. Коли виросли, спілкувалися вже не так часто, у кожного була своя родина. Проте щоразу наша зустріч була теплою. А коли він мені дзвонив, завжди так ніжно вітався…», – розповіла двоюрідна сестра Антона, Анна.

Коли почалася повномасштабна війна, Антон був у Запоріжжі у відрядженні, його дружина – в Бучі. Чоловік сів на потяг і поїхав до Києва, звідти була складна дорога до Бучі, куди добирався вночі.

«4 березня він із вагітною дружиною зібрали речі в авто і спробували виїхати. Ні я, ні його мама не знали про це. У той день сталася біда. На одному з блокпостів Антона застрели. Куля поцілила в чоло, він помер миттєво. Потім окупанти почали розстрілювати машину з міномета. Аню важко поранило. Вона втратила дитину…», – розповіла Анна.

«Антона й Ганну привезла одна із наших медичних бригад 4 березня. Чоловік був мертвим, а жінка – пораненою. Ми надали Ганні медичну допомогу, вдалося її стабілізувати. Вночі був приліт по нашій поліклініці, зранку – ще один, тож ми ухвалили рішення про евакуацію. Наступного дня Ганну транспортували до військового шпиталю. Антона тимчасово поховали на території поліклініки. Після звільнення Київщини його ексгумували. Я був із матір'ю Антона на зв'язку. Вона опізнала його по каблучці на пальці та ланцюжку…», – пригадав директор Ірпінського міського центру первинної медико-санітарної допомоги Андрій Левківський.

«Ми не могли доставити тіло Антона до Запоріжжя, на той час це було неможливо. Матері Антона запропонували зробити кремацію. Вона погодилася й опісля отримала найстрашнішу в своєму житті посилку…», – додала сестра Анна.

В Антона Полонського залишилися мама, дружина та інші рідні.

Історія з instagram каналу Victims of russia.