Я родом з Волині. Живу у Снігурівці. Була в окупації. Це було нелегко, але пережили. 

Коли мені повідомили, що розпочалася війна, я дуже хвилювалась за дітей. У мене у Києві син працює у поліції, у Миколаєві зять теж у поліції. Коли зайшли орки, ходили з обшуками по хатах. Вони заходили по четверо. Ми ховалися, боялися, нас дуже бомбили. Частину вулиці біля військкомату повністю розбили. Серед окупантів були і луганські, і донецькі. Росіяни захоплювалися, що у нас гарна обстановка у будинках, що є криниці у кожному обійсті, вулиці асфальтовані. Я обурювалась, що вони прийшли, вони відповідали, що діють за наказом. Спочатку ми їх не боялися, а потім вони стали діяти більш жорстко.

Крали у нас домашніх тварин, не могли їх між собою поділити, дебоширили, влаштовували між собою перестрілки. Потім прийшли інші, стали стріляти по електричних дротах, люди почали обурюватися. Мешканці стали виїжджати зі Снігурівки. Орки почали ходити по покинутих хатах. Виносили звідти все, що могли. А перед тим, як мали тікати, тоді тягнули все, що бачили: холодильники, пральні машини, автомобілі у людей забирали. Чоловік змушений був розібрати нашу машину, залив її машинним мастилом. Орки прийшли, подивилися і не зачепили. 

Поруч біля нас жив колаборант, а у порожніх хатах поселилися росіяни. Наш дім був як в оточенні. Цей колаборант сказав, що я передаю дані сину у Київ, у поліцію. До нас зайшло дев'ятеро орків. Як почали нас допитувати, погрожувати. Біля години нас допитували і обшуковували. Сусіди прийшли, почали запитувати рашистів, які до нас претензії. Дякувати Богу, минуло. Думала, що не виживу. 

Так я і прожила в окупації, але ніколи не здавалася. Ввечері збиралися з сусідами. А були люди, які підтримували росію, вони окремо збиралися. Я завжди не мовчала і була впевнена, що Україна до нас повернеться. 

Мені важко ходити, потрібні були ліки. Люди їздили у Херсон, то я просила, щоб мені купували. Таблетки були російські, погані. Своє господарство у мене є, хліб возили з Херсону, картопля у нас своя. Ми не розкошували, але голодні не були. Російську гуманітарну допомогу я не брала, а люди ходили. Діти пару разів передавали гуманітарну допомогу з Миколаєва через Баштанку. 

Тепер у нас відновили світло- і водопостачання. Гуманітарну допомогу дають. Ми зараз забезпечені усім. Як на світ народилися. Пенсію отримали, як наші прийшли. Ми стали вільно себе почувати. Можна вийти і вільно вдихнути. Перезимували добре. 

Наші все одно переможуть. Ми нашу Україну не віддамо нікому.